Олександр Стельмах: «Справедливість є - «Десна» повинна грати у Прем'єр-Лізі»

Дата: 
среда, мая 23, 2018 - 15:00

Продовжуємо серію інтерв’ю з ветеранами “Десни”. І напередодні історичного протистояння клубу з “Зіркою” з Кропивницького ми поговорили з колишніми воротарем… “Зірки” (Корюківка), а нині тренером корюківського “Фаворита” Олександром Стельмахом. Про гру за “Десну”, травми, про те, як у 42 роки дебютувати у збірній України і, звичайно, про протистояння “Десни” та “Зірки”…

Майстер пенальті

– Розкажіть, як прийшли у футбол?

– З першого класу почав займатися у корюківській ДЮСШ: грали на першість області. А у сьомому, чи восьмому класі почав грати за команду «Зірка», вже у чемпіонаті серед дорослих. Після школи пішов у армію, а коли повернувся, знову грав у воротах «Зірки» (Корюківка), після чого мене запросили у «Десну» (Чернігів).

– Сьомий-восьмий клас – це досить юний вік. Наскільки безпечно було грати проти дорослих, сформованих чоловіків?

– Я завжди був високий на зріст, тому було нормально. Я не боявся. Виходив та грав.

– Відразу грали на позиції воротаря?

– Так. З першого класу як почав грати у воротах, так і був воротарем. Мабуть, через високий зріст… не знаю. Завжди стояв у воротах.

 У сезоні 1993/94 Ви потрапили у «Десну». Як надійшла ця пропозиція?

– Ми грали у першості області, гра у мене йшла. Мені били п’ять пенальті, але не забили жодного – я всі взяв. Після цього мене запросили у «Десну». Першим номером у той час був Юрій Мелашенко. Мене взяли другим. Але після того як Мелашенко перейшов у полтавську «Ворсклу», я став основним голкіпером.

– 5 серпня 1994 року Ви дебютували за «Десну» у грі проти «Росі» з Білої Церкви. Пам’ятаєте ту зустріч? Які були відчуття від першого матчу за професіоналів?

– Так. Ми грали на Кубок України, перемогли 2-1. Відчуття передати не можна. Після корюківського, обласного, футболу – рівень вище. Мандраж невеличкий був. Але хлопці допомогли, нормально зіграли. Щоправда пропустив один м’яч. Але тренер після гри сказав, що все гаразд.

Дуже допомогли Юра Мелашенко та тренер воротарів В’ячеслав Кисельов. Я приїхав з Корюковки. Школи воротарської, можна сказати, у мене не було. У Корюковці завдання було: відбити м’яч чим доведеться: ногою, головою… А тут треба було ловити. Були моменти, коли м’яч летить, я його відбиваю, а тренер кричить: «Воротар Першої ліги ці м’ячі повинен ловити». Тобто спочатку було важко. Але потім влився. Все було нормально, поки не зламався…

– За «Десну» Ви зіграли 20 ігор. Яка найбільш пам’ятна?

– Найбільш запам’яталося, коли ми, ще до чемпіонату, грали товариський матч проти «Титан» (Армянськ). Виграли 3-0. Гра пішла, я зіграв добре: ударів по воротах було багато, але я не пропустив. А у чемпіонаті… Грали з «Чорноморцем-2» у Одесі (10 жовтня 1994 року, – прим.) Теж виграли 3-0. Після цієї гри, як я потім дізнався, підходили тренери «Чорноморця», цікавилися мною.

Тренування, яке змінило кар’єру

– Кажуть, що воротар повинен бути трохи божевільним. Це так? І чи бувало страшно, коли на тебе летять й захисники, й нападники?

– Ніколи не боявся. Якщо пішов на вихід, то вже пішов. Ламав й своїх, й чужих, й сам ламався…

– В одному з інтерв’ю Ви розповідали, що у 1996 році отримали травму, яка не дозволила продовжувати професійну кар’єру. Можете розповісти що це була за травма?

– Закінчився чемпіонат України у Другій лізі. У п’ятницю була остання гра. Можна було спокійно їхати додому. Але мені президент говорить: «Навіщо ти поїдеш додому? Залишайся на базі, у понеділок отримаєш відпускні та спокійно повернешся до Корюківки». Я вийшов на тренування чернігівського «Комунальника», тобто це було навіть не на тренуванні «Десни»… Був листопад. Я почав замерзати та пішов у поле. Але вже на 2-3 хвилині впав і всім тілом приземлився на ногу. Перелом гомілки. Лікувався, місяць був у гіпсі. Потім, 5 січня, приїхав на збори. Пробігли крос. І після кросу у мене розійшлися кістки. Напевно, рано дав навантаження. І все… На цьому професійна кар’єра закінчилася. Пішов грати за чернігівський «Текстильник».

 Скільки після цієї травми відновлювалися перед тим як хоч десь зіграти, і де продовжували кар’єру?

– Півроку лікувався. Потім грали серед колективів фізкультури за «Текстильник». А потім одружився і довелося повертатися додому. Грав за свою корюківську команду. Грав постійно. У минулому сезоні був основним воротарем «Фаворита» (Корюківка) у Вищій лізі чемпіонату області. В цьому році сказав: «Хлопці, мені вже 45… Досить», – тому вже тренер.

– Ви з 2008 очолювали корюківське відділення спорттовариства “Колос”. Зараз продовжуєте займати цю посаду? І що вдалося покращити за 10 років?

– З 1 березня 2018 роки я працюю у Корюківській міській Раді фахівцем відділу культури, молоді і спорту. Тобто відповідаю за спорт у громаді.
Ми неодноразово вигравали першості області з футболу і зимового, і літнього. Можна було їхати, щоб представляти регіон на Всеукраїнському рівні. Але грошей у області не знайшлося, тому на першість України ми не їздили…

Перемога над діабетом

– У 2014 році Вам поставили діагноз «діабет другого типу». Наскільки було складно у цей період та наскільки допоміг футбол пережити це потрясіння?

– Було дуже складно. Перед тим як мені поставили діагноз: «цукровий діабет», мені зробили дві операції на спині – вирізали дві грижі. Я рік практично не міг ходити. Під час операцій у мене не перевіряли рівень цукру, а коли знайшли підвищений цукор я був у шоці: «Звідки? Що?» Але потім з’ясувалося, що є спадковість: бабуся у мене хворіла на діабет.
Коли лежав у диспансері доктор мені сказала: «У вас велика вага: 130 кг. Вам потрібно скинути вагу, займатися бігом». І я за 6 тижнів скинув 30 кілограмів: щодня бігав кроси, ходив у спортзал, тягав «залізо». До сих пір бігаю кроси, тримаю себе у формі. Більше двох років я вже без таблеток, без уколів. Цукор у нормі.

– У складі збірної України у 2015 році Ви взяли участь у чемпіонаті Європи з міні-футболу серед хворих на діабет. Як потрапили у команду і як проходив той турнір?

– Я знав, що Сергій Чесноков, з яким ми разом грали, теж хворіє на цукровий діабет. Він прийшов до мене у лікарню. Сказав, щоб я не турбувався. Розповів про збірну України серед хворих на діабет. У них якраз була проблема з воротарем. І вони з тренером Анатолієм Татевосовичем Бєгояном запросили мене на збори. До цього я бачив міні-футбол, але ніколи у нього не грав. І думав, що це приблизно схоже на футбол. Але виявилося, що це два різних види спорту. І м’яч менше, і майданчик… Було важко. У першій грі на чемпіонаті Європи ми переграли Сербію 2-0, у другому матчі проти Португалії я зламав палець на нозі. З росіянами грав зі зламаним пальцем, на морально-вольових. А на четвертий матч я не вийшов, тому що нога у кеди вже не влазила. Враження залишилися двоякі. Хотілося допомогти команді. Але чисто фізично не зміг зіграти.

– Що відчували, коли виходили на паркет у футболці з тризубом, і чи думали взагалі, що вдасться зіграти за збірну?

– Мені вже було більше 40 років і я думав, що моя стеля – це навіть не чемпіонат області, а першість району. А рівень на чемпіонаті Європи був дуже пристойним. Але на наступний рік ми здавали аналізи і я не потрапив до збірної, тому що цукор повернувся у норму.

– Наскільки це відомо, цукровий діабет – не лікується, але Ви вилікувалися. Як?

– Може бути вчасно звернувся до лікарів, скинув кілограми. Десь через півроку після того як я схуд, цукор повернувся у норму і я вже не приймав таблетки. З тих пір я підтримую себе постійно фізичними навантаженнями. Я розумію, що якщо зупинюся, то будуть знову проблеми з цукром. Ну і дієта: раніше їв що трапиться. Тепер намагаюся не їсти смаженого та солодкого.

– Якщо стежите за збірною України з міні-футболу серед хворих на діабет, знаєте, що зараз вони шукають гроші, для того, щоб у липні поїхати до Словаччини на чемпіонат Європи. Як думаєте, знайдуть?

– Я знаю, що у минулому році не знайшли… Тому складно сказати що буде у цьому році. Мені складно зрозуміти як на цьому рівні, для збірної країни не можуть знайти гроші. Я не думаю, що мова про дуже великі кошти. Повезти 10-15 чоловік на 4 дні… Я думаю, повинні знайти. Я не знаю, що за хлопці у цьому складі, але коли я грав всі хлопці були дуже хорошого рівня: вінницькі, з Києва є хлопці хороші…

– Нещодавно збірну України з міні-футболу серед хворих на діабет очолив гравець ветеранів «Десни» Сергій Чесноков. Як думаєте, якщо збірна все-таки поїде на чемпіонат, він зможе привести команду до успіху?

– Сергій Чесноков досвідчена, авторитетна людина, що розуміє футбол. Я думаю, він зможе донести до хлопців своє бачення міні-футболу, ну й підготувати команду до вдалого виступу. А там м’яч круглий, поле квадратне – гра покаже. Я не знаю рівень інших суперників…

– У Вашій кар’єрі було багато й хвороб, й травм. Ви вважаєте, що спорт у першу чергу сприяв отриманню цих травм, або, навпаки, завдяки йому вдалося долати ці ситуації?

– Можна просто йти й зламатися на рівному місці. Для мене спорт – те, що мені допомогло у боротьбі з цукровим діабетом. Травми травмами, але я думаю, що спорт мені допомагає.

«Десні»: удачі та перемоги

– У найближчі дні на «Десну» чекають матчі проти клубу Прем’єр-ліги – кропивницької «Зірки» у серії за право грати в еліті українського футболу. Як Ви вважаєте, чернігівці можуть перемогти?

– Сподіваюся. Чернігівський футбол давно довів, що має право на представництво у Прем’єр-Лізі. У минулому році «Десна» вже завоювала це право, але команду з якихось невідомих причин не пустили. Я думаю, що справедливість повинна восторжествувати: «Десна» повинна грати у Прем’єр-Лізі.

– Що вихід «Десни» у Прем’єр-Лігу, на Ваш погляд, дасть футболу на Чернігівщині й, зокрема, у Корюківці?

– Більше молоді буде стежити за футболом, з’явиться прагнення, стимул потрапити у Прем’єр-Лігу: більше займатися. Ну й престиж області: не всі обласні центри представлені у еліті українського футболу. І якщо там буде Чернігів – це буде добре й для Чернігова, й для всього спорту у Чернігівській області.

 Щоб Ви побажали гравцям й вболівальникам «Десни» напередодні серії з «Зіркою»?

– Успіхів. Як кажуть у футболі: «Нема фарту – чекай інфаркту». Удача – це важлива складова. Ти можеш 90 хвилин повисіти на воротах суперника, а потім один удар у твої, гол і нічого не можна зробити… Я бажаю «Десні» удачі та перемоги. А футболістам здоров’я: щоб обійшлося без травм. Хай щастить!

Джерело: ФК "Десна"